Про перший досвід від носіння справжнього капелюшка

Ще 25 хвилин до дотікання 5 червня 2010 року і я відчуваю, що за них маю щось зробити особливіше, ніж сонно писати плани на день народження Пушкіна (6 червня).

Ще цього чудово дня народилася моя мамочка і коли я бачу або чую цю дату, то я вже майже, як в циганському гіпнозі ладна сказати: дааа:)!

Але діло не про це.

Хочу описати свій досвід від носіння справжнього капелюшка.

Взагалі, я люблю повивершувати на голові всілякі кучугури із хустинок, бантів, волосся, приколок і ще всього, що потрапить під руку, але так щоб у мене був справжній капелюшок – такого ніколи не було. І тут в моє життя приходить «нєчто»!

Спочатку воно постукало до мене фразою: так ти ж справжнісінька пікова дама! Я саме бігла на зустріч із клієнтом, тому особливо і не посміхнулася ці словесній химері. Але наступного дня дізналася, що майстер капелюшків Студії Хеппі Хетс, Ілона Щаслива, надихнулася моїм образом і вирішила, поки натхнення не пройшло, створити для мене капелюшка. Далі виявилося, що думки про пікову даму вломилися у наші голови одночасно, але Ілона поважливіше до своєї поставилася. Коротше, через кілька днів моя чудова голівка вінчалася дивовижною атласною пікою із вуаллю в горошинки!

О боги! Ким я себе не відчувала у перші хвилі! Це був калейдоскоп жінок і я тільки встигала кивати їм хвостиком своєї піки:

- дякую, я теж у капелюшку!

- і вам красно дякую! Мені теж подобається, як ці крапочки на вуалі візерункують моє обличчя!

Потім настала стадія «Мартишка і очкі» - я насовувала капелюшка на різні боки, одягала його із різними окулярами, під різні макіяжі, навіть з обручем та стрічками, з випущеною, напіввипущеною і схованою вуаллю. Коротше, експерименти продовжуються, але нестримна радість триває.

Знаєте, капелюшок це дійсно знакова річ! До цього слід дорости (я б минулорічна ще не могла б цього оцінити на повну). І ось чому я згадала свою мамочку, вона завжди нагадувала «Маринко, ти ж дівчинка!» коли я вистригла собі ірокеза або спльовувала, по тінейджерству, через передні зуби. Але коли вдягаєш таку тонку елегантну річ, пронизану теплом майстерних рук, - осанка вмить випрямляється, очі чимось особливим загораються, рухи стають плавними, думки приходять м’які, ніжні і надзвичайно розумні.

Дякую рукам, що роблять такі речі, дякую думкам, що породжують такі дивовижі, дякую людям, що нас народжують для цього прекрасно життя, у якому можна носити щасливі капелюшки, дякую вам, що читаєте і хай у вашому житті теж з’явиться цей чудовий роман із капелюшками!!

Будьте щасливими із Щасливими Капелюшками!;)

Марина Куценко